Педагогічний досвід

Розвиток духовного світу школяра засобами музичного мистецтва.

  ЗМІСТ

    Вступ.

1.       Теоретичне обґрунтування проблеми формування духовності учнів у навчальному процесі.

1.1.         Зміст поняття «духовність», його критерії та рівні сформованості у старшокласників.

1.2.         Музика – як важливий засіб формування духовності у старшокласників.

2.       З досвіду роботи.

3.       Література.

ВСТУП

       Проблема формування духовності учнів є актуальною, і належить до проблеми соціального характеру, оскільки пов`язана с таким поняттям, як формування особистості. В наш час дуже часто можна почути заклики про підняття національної свідомості людини, та виховання справжнього громадянина. А поштовхом і основою для цього є, в першу чергу, виховання духовної особистості. Школі потрібно змалку турбуватися про духовний світ дитини. Саме тоді країна буде бачити молодь – як майбутнє нашої нації, рушійну силу, яка спроможна вирішити проблему держави не на свою користь, молодь із своїми вищими моральними, естетичними канонами та ідеалами. Адже від її ставлення до надбань культури залежить нині духовне оновлення нашого суспільства, зміст її цінних орієнтацій і майбутнє.

       Наше суспільство переживає період стрімких  далекосяжних змін: технологічний прогрес, міжнародну торгівлю, розвиток комунікацій, світову конкуренцію. Усе це вимагає дотримання високих моральних чеснот. Тому духовний розвиток молоді дуже важливий у наш час. Адже ми спостерігаємо, що світ став бездуховним. Як показали дослідження, 65% сучасних батьків не мають найменшого уявлення про педагогіку. Вся їх турбота про дітей зводиться лише до матеріальних здобутків, а звідси духовна деградація молоді. У неї зовсім немає поваги до минулого та надбань наших предків, зараз для учня вчитель не авторитет. Головне для молоді – розваги, а не прочитання книги, перегляд вистави у театрі. Сучасні учні зовсім не живуть за моральними законами, не прагнуть досягти високих цілей. І тому виховання людини, яка б протистояла економічним труднощам, духовній деградації, моральному та фізичному виснаженню має на себе взяти школа. Адже школа – це той осередок, який зможе вплинути на учня духовно.

       Проблема формування духовності учнів – одна з головних проблем нашої держави. Тому, що успішний розвиток демократичних процесів в Україні залежить від багатьох умов, серед яких провідне місце посідає духовне відродження громадян, гармонізація соціального життя нації. Адже саме духовність надає надзвичайності усім психічним характеристикам людини.

       Духовність – творча спрямованість, наснага, енергія людини. Особистість має право на самостійність, на індивідуальність. Однак для пробудження і подальшого духовного розвитку індивіда потрібно створити відповідні умови. І питання це – надзвичайно важливе, оскільки духовність визначає спрямованість усіх розумових, емоційно-чуттєвих, вольових якостей людини, її здатність до самоусвідомлення себе, як особистості.

       Пріоритети у домінуючих рисах майбутнього покоління – ця дилема все гостріше постає перед освітою. Вивчаються і пропонуються різні варіанти, щодо формування духовності в учнів. Наприклад, духовна реабілітація особистості може бути здійснена засобами культури, зокрема, через проникнення у світ мистецтва.

       Проблема духовності належить також до числа основних психологічних проблем. Життєво важливі задачі, котрі стоять перед сучасною цивілізацією – це подолання соціальної й національної несправедливості, припинення національної кризи – а це потребує корінного перетворення свідомості багатьох людей, тобто нового духовного відродження суспільства. А сьогодні дуже важливо для нашої держави, щоб кожен її громадянин, піднявся над своїми власними проблемами, і намагався збагатитися духовно.

       На сьогодні ми вже можемо спостерігати активний процес оновлення змісту освіти й удосконалення систем духовного виховання учнів. Тому головною метою загальноосвітньої школи є переосмислення й переорієнтація та вплив на формування високоморальної громадської позиції, національної свідомості, потяг до прекрасного.

       І, в свою чергу, сучасний вчитель повинен переосмислити й переорієнтуватися, тобто відійти від усталених канонів у суспільстві щодо моральних цінностей. Оновити свої форми й методи вивчення того чи іншого предмету.

       Це ми можемо побачити на прикладі вчителя музичного мистецтва. Якщо раніше на уроці музики багато часу відводилося для вивчення нотної грамоти, сольфеджіо, то тепер вчитель музичного мистецтва має можливість навчати учнів розуміти музику, розвивати внутрішній заряд доброти та любові, формувати в учнів музичну культуру як частину духовної культури, виховувати високі моральні якості: патріотизм, любов та співчуття до людини, почуття краси, гармонії, внутрішнього спокою та зосередженості, дисципліни думок та почуттів.

       Взагалі проблеми духовності торкалися багато років тому. Про це свідчать праці педагогів минулого: Я.А.Каменського, Г.Г.Песталоці,  В.О.Сухомлинського. Вони одностайно виділили головні фактори, які впливають на духовне виховання учнів: праця, сім`я, школа, вчитель.

        Суспільство й держава не можуть існувати, нормально виконувати свої функції без певної системи гуманістичних, духовних цінностей. Оволодіння учнівською молоддю духовними цінностями підносять свідомість особистості на вищий щабель, наповнюють життя й діяльність високими громадськими цілями. Духовність зміцнює єдність усього суспільства, забезпечує подолання труднощів на шляху його розвитку. Саме школа формує майбутні покоління, а від цього залежить розвиток і розквіт нашої держави.

ТЕОРЕТИЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ ДУХОВНОСТІ УЧНІВ У НАВЧАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

1.1. Зміст поняття “духовність”, його критерії та рівні сформованості у старшокласників

     Проблема духовності цікавила людство в усі часи. Ця проблема досліджувалась багатьма науками. До визначення цього поняття у вчених не має одностайної думки. Кожний науковець розуміє поняття “духовність” по-різному.

     Поняття “духовність” завжди мало у філософії важливе значення, і відіграє визначну роль у ключових проблемах: людина, її місце й призначення у світі, зміст її буття, культура, суспільне життя. І тому такі філософи: Платон, Аристотель, Юркевич, Григорій Сковорода вважали, що поняття "духовність" є похідним від слова "дух" (лат. “spirit” та грец. “pneuma”), що означає рухливе повітря, повівання дихання, носія життя.

     Уже в первісну епоху складаються перші уявлення про духовність. Але це поняття ще не розмежовувалось від тілесної суті. Вперше Платон відокремив тілесне і духовне, визначив, що духовність – це специфічна людська властивість, а тілесне – це нижче, те, що закладене природою людині. Аристотель теж відокремив ці поняття, але розглядав тілесне й духовне як рівно необхідні.

     Новий підхід виробляється у християнській традиції. Тут духовність наділяється новим обличчям, і вважається, що духовність притаманна людині розумній, що виділяє її з тваринного світу, та уподібнює Богу.

     Духовність – це одухотворення тваринності, сутнісна характеристика людини, що виділяє її зі світу тварин.

Інше розуміння:

     Духовність – це ідеал, до якого прагнула людина у власному розвитку, орієнтація на вищі, абсолютні цінності.

     На думку вчених поняття “духовність” – це категорія етики, яка визначає моральний вимір людської життєдіяльності, це живе джерело доброчесностей людини, її моральна спроможність та вища цінність.  

     Філософський словник подає нам таке поняття духовності: духовність – це ідеальний початок з якого походить творча сила, яка удосконалює і піднімає людину у світ чистий і цінний. І саме в цьому чистому і цінному світі існує любов, добро, співчуття, творчість, справедливість, свобода.

     Психологічний словник подає нам таке визначення духовності:

     Духовність – це індивідуальна вираженість в системі мотивів особистості двох фундаментальних потреб, ідеальної потреби пізнання і соціальної потреби жити, діяти “для інших”.

     Духовність характеризується добрим відношенням людини до оточуючих її людей, турботою, увагою, готовністю прийти на допомогу, розділити радість й горе. Об`єктивна користь духовної діяльності людини діалектично пов`язується з її суб`єктивною безкорисливістю, де нагородою є задоволення, під час пізнання навколишнього світу; карою цьому є почуття.

     Вчені-психологи вважають, що основним поняттям духовності є дух. І визначають дух, як джерело енергії і саму енергію психологічної діяльності. Дух прагне піднести світ, а психологічним органом рефлексії духу виступає свідомість.

     В свою чергу за їх визначенням “духовність - це тяжіння до любові, гармонії, до прекрасного”. Психічними проявами духовності є любов, творчість, пошук, розвиток.

      Сучасні педагоги І.А.Зязюн, Г.М.Салач пов`язують духовну людину з розумною. На їхню думку, “людина розумна” на сучасному етапі виявилася нездатною подолати усякі кризи життя, а тому загострився інтерес до людини духовної, яка по-новому ставиться до цих проблем, усвідомлюючи необхідність абсолютних цінностей та ідеалів з метою уникнення глобальної катастрофи.

     На думку цих же науковців, без культу духовності людство загине. То що ж таке духовність?

     Духовність - це спосіб розбудови особистості, це, образно кажучи, зустрічі з самим собою - своєю душею, внутрішнім "я".

     Духовність - це вихід до цих інстанцій формування, конструювання особистості та її менталітету.

1.2. Музика - як важливий засіб формування духовності у старшокласників.

     Музичне мистецтво вивчається в усіх школах нашої держави. І саме музика є одним з найдоступніших для школярів видів мистецтва, а тому вчителі музики мають чи не найбільшу можливість вплинути на формування духовного світу кожної дитини, вплинути на її емоційну сферу, а й відповідно й формування системи цінностей підростаючого покоління.

      Одним з найважливіших завдань, які необхідно розв`язати у процесі вивчення музичного мистецтва, є забезпечення ідейно-естетичного впливу музичних творів на учнів, використання їх високого потенціалу з метою формування всебічно розвиненої особистості, громадянина України, якому притаманна висока культура, широкий кругозір, творчі здібності, загальнолюдські цінності, високі моральні ідеали .

     Музика здатна пробуджувати в людині художника, розвивати в неї вміння естетично освоювати світ.

     Звичайно, учні далеко не завжди усвідомлюють значення того чи іншого твору у своєму духовному розвитку, але музичне мистецтво відкриває перед слухачем унікальні можливості для виховання культури почуттів і переживань, що є основою здорової людської поведінки.

     Проблема розвитку духовної особистості полягає на сьогодні не стільки в тому, що недостатньо продукується цінностей та ідеалів, скільки в їх розумінні до них кожного з нас.

     Можна виділити такі критерії духовності школярів, як морально-етична культура учня, ставлення його до громадської діяльності, пізнавальний інтерес, розуміння ним сенсу буття. Кожен з цих критеріїв духовності має відповідні показники, які свідчать про рівень сформованості в людини того чи іншого критерію духовності.

     Так морально-етична культура учня вимірюється в першу чергу наявністю в нього морального ідеалу, вмінням давати моральну й естетичну оцінку явищам, вчинкам тощо, а також вмінням роботи самооцінку.

     Ставлення учня до громадської діяльності вимірюється рівнем усвідомлення ним місця окремої людини в суспільстві, а також ставленням учня до громадських доручень, наявністю в учня внутрішньої свободи, його ставлення до батьків, однолітків та інших людей, наявністю в нього патріотичних почуттів, почуття власної гідності

     Пізнавальний інтерес вимірюється наявністю в учня інтересу до навчання рівнем загальної допитливості, загальним рівнем розумового розвитку, а відповідно до цього й рівнем усвідомлення школярем потреби у навчанні.

     Одним з найважливіших і одночасно найскладнішим критеріїв духовності є розуміння людиною сенсу буття в цілому, а відповідно до цього й визначення людиною сенсу свого особистого існування. Показниками цього критерію духовності є наявність в учня суспільних якостей, прагнення знайти найвищий сенс свого існування, мету життя, реалізація чи, принаймні, спроби реалізації учнем своїх творчих здібностей й різноманітних інших можливостей тощо.

     Зазначені  вище критерії та показники духовності є далеко не єдиними аспектами оцінки рівня духовності окремої особистості, але мабуть вони є одними з основних аспектів за якими вчитель в практиці роботи зможе оцінити рівень духовності учнів.

     Величезна роль у формуванні усіх цих показників і критеріїв духовності належить музичному мистецтву, адже саме на уроках музичного мистецтва вчитель має найбільше можливостей вплинути на емоційно-оцінну сферу дитини й до того ж зробити це непомітно чи майже непомітно для неї, що має чималу вагу, адже кожен вчитель знає, що дуже важливо у вихованні дитини уникати надмірності уваги, уникати моралізаторства й відкритої та частої критики у бік тих чи інших якостей дитини. На уроці музичного мистецтва вчитель має змогу впливаючи в першу чергу на емоційну сферу дитини, коригувати її систему цінностей, розширювати її кругозір, формувати її духовну сферу. Вдало підібрані твори для слухання музики та відповідні методи й прийоми роботи над ними здатні успішно впливати на формування з кожного названих вище критеріїв духовності людини.

     Музика займає значне місце в нашому житті і є могутньою надихаючою силою для кожного з нас. Вона супроводжує людину і в радості, і в горі, втішає і  заспокоює, підтримує і надихає на боротьбу з життєвими обставинами.

     Музичне мистецтво – це мистецтво особливої емоційної сили. Воно може не тільки впливати на наш настрій, а й проникати у  внутрішній світ кожного з нас, відкривати для нас духовні пориви, про які ми й самі не здогадуємося.

     «Ніщо так сильно не змінює душу і звичаї, як музика», - ці слова були сказані в VІ столітті до Різдва Христового Джу  Шином. Сьогодні до них особливо необхідно прислухатися, щоб правильно орієнтуватися у некерованій стихії сучасного музичного побуту, щоб врахувати естетичні й моральні якості музики.

     Які ж завдання  повинні стояти перед вчителем музичного мистецтва? Звичайно, розвивати в учня емоційно-чуттєву сферу, поглиблювати знання музичної термінології, активізувати і сприяти розвитку творчого потенціалу. Але на мій погляд цього недостатньо. Необхідно формувати у школярів особистісну культуру як невід’мну частину духовності.

     Видатний педагог Василь Сухомлинський писав: «Музика є найдивовижнішим, найтоншим засобом залучення до добра, краси, людяності». Актуальність цих слів незаперечна. Хоча в сучасному розбурханому мистецькому морі, де використовуються хитрощі технічних засобів, різні форми, течії, напрями музичного авангардизму, абстракціонізму й імпресіонізму, є великою несправедливістю і небезпекою трактування цього вислову без певних коректив.

     Звичайно, музика сьогодні є одним із найбільш сильних засобів впливу на формування світогляду, внутрішньої культури, характеру, уподобань, що, зрештою, і формує стан світосприйняття людини, її поведінку, ставлення до оточуючих і роль у суспільстві.

     Що ж таке музика? У чому її сила? Яким чином вона впливає на людину? Чи несе відповідальність музика як мистецький жанр за невпинно зростаючу морально-психологічну деградацію, особливо серед молоді? Хочу звернутися до Святого Письма. У третьому розділі Другого послання Апостола Павла до Тимофія читаємо: «Знай же ти це, що останніми днями настануть тяжкі часи. Будуть бо люди самолюбні, грошолюбні, зарозумілі, горді, богозневажники, батькам неслухняні, невдячні, непобожні, нелюбовні, запеклі, осудливі, нестримливі, жорстокі, ненависники добра, зрадники, нахабні, бундючні, що більше люблять розкоші, аніж Бога…». Ось яку характеристику моралі дає Біблія. Чи не нагадує вона сьогодення?

     Про кіно, телепередачі, рекламну продукцію, що негативно впливає на формування моралі суспільства, особливо молоді, говориться багато. Але суспільство чомусь не наважується визнати, що в процесі моральної деградації неабияку роль відіграє… музика.

     Сьогодні ні для кого не є таємницею, що людство занурюється у прірву духовного занепаду. На жаль, це явно виражається у поведінці підростаючого покоління. Серед молоді шкільного віку часто можна почути брутальну лайку, побачити схильність до гріховних пристрастей, значно помолодшала категорія прихильників спиртних напоїв. Звичайно, можна все це заперечувати, зробити вигляд, що проблеми немає, але, на жаль, це – гіркі реалії нашого життя.

     Необхідно усвідомити, що боротьба з будь-якою проблемою – це боротьба з наслідками, яким передує причина. Звичайно, можна заперечувати  причетність музики до причинно-наслідкового явища духовного занепаду суспільства. Але… Під час анкетування на запитання: «Яку музику ви любите?» 82% восьмикласників відповіли «Рок-музику!». Не «поп», не «сучасну естрадну», а саме «рок». Це насторожує, бо психіка підлітка не є достатньо захищена від дії зовнішніх факторів психологічного впливу. Сучасна поп-  і рок-музика має свої засоби впливу на психіку: жорсткий ритм, монотонне повторення, гучність, світло- ефекти, надчастоти. Ритм, що застосовується у рок-н-ролі взято з ритуальної музики племен Західної Африки, котрий під час поганських ритуалів може ввести людину у стан трансу чи екстазу. У поєднанні з наднизькими частотами ритм набуває наркотичної властивості. Надлишок як високих, так і низьких частот серйозно травмують мозок. На рок-концертах непоодинокі випадки контузії звуком. Під час концерту групи «Пінк Флойд» в озері біля майданчика для виступу спливла оглушена риба. Людське вухо здатне сприймати звичайний звук 55-60 децибел. А сила звуку на майданчику під час рок-концерту становить 120-160 децибел. Під час такого звукового стресу у надмірній кількості виділяється адреналін, який стирає частину закладеної в мозку інформації швейцарські вчені довели, що після рок-концерту у людини притуплюється орієнтація більш ніж у три з половиною рази.

     Один із засновників групи «Бітлз» Джон  Ленон у 1962 році сказав: «Я знаю, що «Бітлз» матиме такий успіх, як ніяка група до цього. Я знаю це точно, тому що за цей успіх я продав мою душу дияволу.» На платівці «Роздуми – Блек  Себет» написано: «І ти, бідний дурень, тримаючи в руках цю платівку, знай тепер, що з нею ти продав свою душу, позаяк скоро її захопить цей пекельний ритм, бісівська сила цієї музики. І цей музичний укус тарантула спонукає тебе танцювати без кінця, без перерви».

     Тож чи варто поглиблено вивчати музику цього жанру ( слухання та аналіз, виконання пісень), чи доцільніше було б просто ознайомити учнів із стилями та жанрами сучасної музики, а більше уваги приділити музиці, що створена служити святій цілі, направляти думки до того, що чисте, високе, що пробуджує в душі людини вірність і благородство. Це класична та духовна музика. В основі такої музики – ритм роботи серця (60-70 ударів на хвилину), і тому вона позитивно впливає на основні функції всього організму. Деякі твори, музичні фрази, маючи здатність проникати в мозок, заспокоюють збуджені нервові центри, знімають стан стресу, біль, сприяють росту рослин, покращують обмінні процеси в живих організмах.

     Звичайно, можна відмежуватися від проблеми, можна зробити вигляд, що проблеми не існує. Але для того Бог і дає нам мудрість, відкриває таємниці духовного сьогодення, показує шляхи подолання кризових явищ, щоб ми діяли, а не мовчки спостерігали, як скочується в духовну прірву світ. Згадаю слова В. Сухомлинського: «Справжнє виховання – це злиття віри дитини в саму себе, поваги до самої себе і непримиренності педагога до всього поганого, що може вселятися в її душу».

З ДОСВІДУ РОБОТИ

     З метою навчати учнів розуміти християнську духовну музику; розвивати внутрішній заряд доброти та любові, який несе в собі духовна музика; формувати в учнів музичну культуру як частину духовної культури; виховувати високі моральні якості: патріотизм, любов та співчуття до людини, почуття краси, гармонії, внутрішнього спокою та зосередженості, дисципліни думок та почуттів, працюю над проблемою «Розвиток духовного світу школяра засобами музичного мистецтва».  

     Успішне виконання поставленої мети я базую на трьох складових:

-         хоровий спів

-         слухання та аналіз музичних творів

-         гурткова та позакласна робота

         Одним із найдавніших видів музичного мистецтва є хоровий спів. Неможливо навіть уявити собі життя без музики, без співу. Спів – найбільш ефективний шлях музично-естетичного виховання. Особливе місце належить духовній пісні, що пройшла випробування часом на невмирущість і сьогодні з новою силою заявляє про себе. Вона чарує людські серця, бо народжена добротою, створена у миті особливого піднесення, сповнена роздумів про сутність людського буття.

         Правильне розучування пісні має велике значення у музичному навчанні та вихованні учнів. Воно має розширювати художній кругозір, забезпечувати естетичний вплив пісні на учнів, її швидке, свідоме й емоційне засвоєння, подальший розвиток музичних здібностей, художньо-образного мислення, виконавської майстерності.

         У пісні злиті воєдино мелодія і слово, що дозволяє їй глибоко впливати на людину, виховувати з її допомогою емоційну чутливість, здатність до глибокого переживання музичного змісту. Колективне виконання пісень об’єднує дітей, привчає їх до спільних дій і співтворчості, до колективного переживання змісту виконуваного твору.

         Важливою умовою успішного розучування пісні є інтерес до неї, бажання її вивчити. Наприклад, у 5-му класі обов’язково до календарного планування включаю вивчення пісень до святого Миколая. Діти цього віку ще вірять в чудо і з великим задоволенням виконують пісні «Величальна святому Миколаю», «Пісня про святого Миколая», «Замело снігами у Карпатах плай». У 8-му класі, коли учні мають інтерес до сучасної естрадної музики, вивчаємо пісні Т. Петриненка «Господи, помилуй нас», «Родина» О. Злотника. Патріотичні почуття семикласники розвивають під час вивчення пісень «Синові» А. Пашкевича, «Гей, ви, козаченьки» Г. Татарченка, «Чорнобривці» В. Верменича.

         Методика розучування пісні визначається її змістом і складністю, рівнем співацької підготовки учнів, умовами, за яких воно відбувається. Умовно розучування пісні можна поділити на три етапи:

-         ознайомлення з піснею

-         власне розучування пісні

-         технічне втілення художньої інтерпретації

-         художнє виконання

         На першому етапі, проводячи бесіду, готую учнів до сприймання пісні, зосереджую їх слухову увагу. Розповідаю відомості про її авторів, виконавців, події, що лягли в її основу. Майже ніколи не переказую зміст пісні (тільки, якщо пісня складна для сприймання). Під час показу пісні стараюся викликати емоційне враження, захопити учнів піснею, створити атмосферу співпереживання і цим забезпечити її попередній вплив на учнів. Виконання має створити яскравий художній образ. Тільки у цьому випадку воно викличе у дітей бажання вивчити прослухану пісню. Часто під час показу пропоную учням стежити по нотах за мелодією і словами. Аналізуючи пісню після показу звертаю увагу дітей на характер, зміст та її побудову, засоби виразності, зв’язок мелодії і тексту. Цікаве вступне слово, яскравий показ і змістовний аналіз створюють сприятливі умови для успішного розучування пісні. Найчастіше розучую пісню пофразово; працюю над співацькими навичками. Розучування триває не більше 8-10 хвилин, інакше пісня почне набридати дітям. При вивченні мелодії обмежуюся одним куплетом. Засвоєння мелодії поєднується з численними повторами, які урізноманітнюю. Практикую спів у таких варіантах: один – всі; вчитель – учні; одна половина класу – друга; учень за учнем по фразах. Таким чином мелодія при повторах не набридає. Дотримуюся правила: коли співає вчитель, учні слухають; коли співають діти – слухає вчитель, керуючи їх співом.

         Наступний етап роботи над піснею – технічне втілення її художньої інтерпретації. Разом з учнями визначаю характер кожного куплету, з яким настроєм його треба співати, яким звуком, динамікою тощо. Неможливо розділити процес роботи над піснею на два відокремлені етапи: спочатку долати технічні труднощі, а потім займатися художнім удосконаленням. Принцип єдності технічного і художнього не суперечить певній логічній послідовності розучування пісні, але він заперечує механічний поділ на художню і технічну роботи. Важливо націлювати технічну роботу на кінцевий виконавський результат. Легкість чи насиченість звуку, стакато чи легато, різні динамічні зміни – усе це має випливати зі змісту і характеру пісні.

         Художнє виконання пісні – завершальний етап роботи над нею. Проводжу його в класі на уроці-концерті чи на позакласному заході.

         Важливою умовою формування духовного світу школярів є здійснення ними аналізу музичних творів. Саме на етапі аналізу учні набувають досвіду художньо-творчої діяльності, оволодівають знаннями, уміннями і навичками, необхідними для сприймання музики. У процесі аналізу розкривається зміст творів, їхня художня краса і неповторна своєрідність, посилюється емоційний та виховний вплив музики.

         Кожний проаналізований і сприйнятий музичний твір – ще один крок у духовному розвитку дітей, який наближає їх до оволодіння музичною культурою. Здійснюючи аналіз, розкриваючи учням зміст і структуру музичного твору, мені доводиться постійно співвідносити свої педагогічні наміри з пізнавально-творчими можливостями учнів. Адже те, що ними не сприйняте, не осмислене і не почуте, нічого не додасть до їх духовного розвитку і ніскільки не наближає їх до музики. Тому аналіз музичних творів, що проводжу із школярами, є аналізом художньо-педагогічним. Художнім – тому що аналізується твір мистецтва і цей аналіз випливає з його закономірностей; педагогічним – тому, що проводжу йог з урахуванням вікових особливостей, музичного розвитку і завдань музичного виховання (формування духовних цінностей засобами мистецтва). Художньо-педагогічний аналіз без зайвого спрощення співвідносить емоційно-образний зміст твору з інтересами і можливостями слухачів і забезпечує естетичне осягання ними даного твору, тобто сприяє реалізації виховної і пізнавальної функції музичного мистецтва в їх єдності.

         На основі художньо-педагогічного аналізу відбувається послідовне, систематичне прилучення школярів до музики, до розуміння ними її особливостей. При цьому кожен твір в уяві дітей повинен зберегти свою цінність і змістовність. Досвід аналізу одного твору переноситься на інші, складніші твори, що має забезпечувати розвиток музичної культури учнів.

         При слуханні програмної музики ефективними стають такі запитання:

-         Які уявлення викликає музика?

-         Що ви відчуваєте?

-         Як композитор виразив зміст твору?

-         Якими засобами підкреслює програму твору?

-         Якому стану душі співзвучний даний твір?

-         Що міг відчувати композитор, коли писав цей твір?

-         Чи знайомий вам цей стан?

         Або ще один напрям запитань:

-         Чим сподобався твір?

-         Які теми найбільше сподобалися? Чому?

-         Що хотів виразити композитор, передати слухачам?

-         Чим він хотів поділитися з нами?

-         Чи вдалося йому це зробити?

-         Чому ти так вважаєш?

         Такі запитання спрямовують учнів до розуміння позиції автора, допомагають відчути «присутність» композитора в творі, виявити його інтонацію.

         Отже, активно сприймаючи музику, учні повинні усвідомити, що людське життя не тільки породжує музику, а й відчуває на собі її перетворюючий вплив. Великі композитори прагнули, щоб їхня музика   допомагала людям, робила їх кращими. Зокрема, Бах своєю музикою намагався викликати в людини почуття власної гідності, віру в свої сили. Л. Бетховен прагнув зробити людину сильною, здатною до опору життєвим незгодам, до подолання життєвих труднощів. П. Чайковський хотів, щоб його музика стала людям опорою і втіхою. М. Лисенко, К. Данькевич намагалися викликати патріотичні почуття і гордість за героїчних предків. Музика Ф. Шопена та українські народні пісні налаштовують нас на стан гармонійної рівноваги та викликають світлий і радісний настрій. Музика Д. Бортнянського, М. Березовського, А. Веделя сповнена філософських роздумів і живої туги, драматизму, стражденного моління і благання, скорботи і безнадії.

         До музики ми звертаємося за наснагою, розрадою, втіхою. У ній ми знаходимо відображення всього багатства почуттів людини, тому вона здатна по різному впливати на людей. Я ставлю перед собою завдання на уроках і в позакласній роботі скеровувати силу музики на формування духовних цінностей особистості.

         Найбільш повно це відображається в організації позакласних виховних заходів, де учні мають змогу відчувати себе артистами, виразити в піснях всю чистоту помислів і велич духу, які, на жаль, не завжди зберігаються в сучасному житті. Це свята, що вже стали традиційними для нашої школи:

-         святкування річниці створення УПА «Вони боролися за Україну»

-         свято «Миколай прийшов до нас»

-         свято духовної пісні

-         Розколяда

-         Хресна дорога

-         «Кошик на Великдень»

-         День Матері

-         «Тільки родина, як зірка єдина»

-         «З любові до малої батьківщини починається любов до неньки України»

         Виконання релігійних пісень має великий вплив на дітей, адже в них автори докладають всіх своїх талантів у поетичному слові, музиці аби виразити піднесення душі до Господа.

         Апостол Павло, навчаючи християн зберігати «слово Христове», закликав їх співати «Богові з подякою від свого серця псалми, гімни та духовні пісні» (Кор. 3, 16). А в листі до Ефесян апостол пише: «…сповняйтеся Духом. Проказуйте між собою вголос псалми й гімни та духовні пісні, співайте та прославляйте у серцях ваших Господа»( Еф. 5, 18-19).

         Духовні пісні перейняті урочисто-піднесеним настроєм радості, злету, почуття єднання із Всевишнім, адже спів є характерною особливістю церковного дійства й урочистим актом молитви. Прості й водночас сповнені глибокого змісту молитовні слова так достойно лягають на чудові мелодії, торкаються сердець дітей, будять найсвітліші почуття і виховують гідних синів та дочок України.

         І наостанок хочу процитувати отця Михаїла Шполянського:

         «Всі вияви людського духу – музичне мистецтво і живопис, найкращі зразки поезії та прози – у своїй сутності несуть незнищенний образ Божий. Все прекрасне на землі містить у собі крихти божественної Краси і Премудрості. Це те багатство, та духовна пожива, які дають змогу людині наблизитися до Найвищого Скарбу, і, зрештою, набути істинної глибини релігійного світогляду, а не формального, побутового чи фольклорного її вияву».

            

 Література

1.     Андрухів І. Основи християнської моралі. – Івано-Франківськ, 1996.

2.     Бекетова Ю. В. Музично-естетичне виховання школярів у педагогічній спадщині В. О. Сухомлинського // Педагогіка та психологія: Збірник наукових праць/ За заг. ред. акад. І. Ф. Прокопенка, чл.-кор. В. І. Лозової. – Х.:ХДПУ, 1999.

3.     Новий тлумачний словник української мови в трьох томах.  – К.: «Аконіт», 2006.

4.     Карась Г. В., Ничай О. В. Вивчення української народної пісні в дитячій хоровій студії. – Івано-Франківськ, 1994.

5.     Коваль І. Дорогою християнської науки. – Івано-Франківськ, 2003.

6.     Лозова В. І. Теоретичні основи виховання і навчання: навчальний посібник./ Харк. держ. пед. ун-т ім. Г. С. Сковоророди. – Харків: «ОВС», 2002.

7.     Падалка Г. М. Учитель, музика, діти. – К.: Муз. Україна, 1982.

8.     Ростовський О. Я. Методика викладання музики в основній школі.: Навч.-метод. посібник. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2000.

9.     Сухомлинський В. О. Вибрані твори в 5-ти томах. – К.: Радянська школа, 1977.

10.                       Філософський словник, за ред. Шинкарука В. І. –  Київ, 1973.